?

Log in

No account? Create an account
* * *

Вот и лето прошло,
Словно и не бывало.
На пригреве тепло.
Только этого мало.

Всё, что сбыться могло,
Мне, как лист пятипалый,
Прямо в руки легло.
Только этого мало.

Понапрасну ни зло,
Ни добро не пропало,
Всё горело светло.
Только этого мало.

Жизнь брала под крыло,
Берегла и спасала.
Мне и вправду везло.
Только этого мало.

Листьев не обожгло,
Веток не обломало...
День промыт, как стекло.
Только этого мало.

Арсений Тарковский. Стихи разных лет.
Москва, "Современник" 1983.

роман кофман

- Что же, мама, вы вся седая?
Жили правильно, несудимы...
-Ах, сынок, не боюсь суда я.
Твои победы - мои седины.
- Что же, мама, глаза увяли,
Что же волосы так полезли?
- Ах, сынок ты поймешь едва ли.
Твое здоровье - мои болезни.
- Что же сморщилось ваше тело?
Изменяли друзья? Мужчины?
- Нет, сыночек, не в этом дело.
Твои улыбки - мои морщины.
- Что же, мама, за жизнь такая?
В сердце боль, под глазами - сыро...
-Ждет и радость меня большая:
умереть на руках у сына!
Итак, по результатам теста, наиболее близкая Вам конфессия - это католичество.
Крупнейшая по числу приверженцев (более 1 млрд) ветвь христианства. Главой Римско-католической церкви является Папа Римский, возглавляющий государство-город Ватикан в Риме. Вероучение Католической Церкви имеет ряд доктринальных положений, которые отличают её от учения других христианских конфессий: * догмат о Непорочном зачатии Девы Марии и догмат о Её телесном вознесении; * учение о чистилище; * широкое почитание Девы Марии ; * почитание мучеников, святых и блаженых при различии между поклонением, подобающим одному лишь Богу (latria), и почитанием святых (dulia); * утверждение монархической власти Римского епископа над всею Церковью как преемника апостола Петра; * вера в спасение через веру и Церковь; * централизованность церковной организации в отличии от автокефальности православных поместных церквей и утверждение первенства Римского епископа как преемника апостола Петра ; * безошибочность учительства Папы Римского в вопросах веры и нравственности, провозглашаемого ex cathedra; * нерасторжимость таинства брака;
Пройти тест
7 декабря в гостинице «Ривьера на Подоле» (Киев, ул. Сагайдачного, 15) состоится максимально концептуальное событие - презентация документально – публицистического фильма «Спиноза». Режиссер – Александр Шапиро.


http://www.gph.com.ua/Filosofy_MIRA_tv.pdf

http://tv.net.ua/phpbb2/viewtopic.php?t=6731

Богдан-Ігор Антонич

НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

(Спроба ідеалістичної системи мистецтва)

ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО?
АВТОНОМНІСТЬ МИСТЕЦТВА
МЕТА МИСТЕЦТВА
ЗМІСТ ТА ФОРМА
МЕЖІ МИСТЕЦТВА
ЗМІСТ ТА ФОРМА
КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є КОНСТРУКТИВНЕ
ТУГА ЗА РЕАЛІЗМОМ
КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є ДИДАКТИЧНЕ
ЗМІСТ НЕ Є БАЙДУЖИЙ
ЄРЕТИЧНІ ДУМКИ
ПРОТИ ПЕРЕВАГИ НАПРЯМІВ
ТРУІЗМИ ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
ЧИ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО ТАКЕ ОРИГІНАЛЬНЕ?
МИСТЕЦЬКИЙ МАТЕРШЛІЗМ
МИСТЕЦЬКИЙ ІДЕАЛІЗМ
НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

(Спроба ідеалістичної системи мистецтва)

ЩО ТАКЕ МИСТЕЦТВО?
Почнім від цього примітивного питання. Стільки разів повторюємо слова: мистецтво, мистець, мистець¬кий, які мали вже час витертися, вигладитися в на¬ших устах, наче камінчики у воді, вилиняти зі змісту, мов сукно з барви. З причини частого вживання ста¬ли вони такими близькими і знайомими, що не вва¬жаємо за потрібне призадуматися про суть і межі по¬нять, які їм відповідають. Ми нібито розуміємо їх са¬мих про себе, нам так видається, але коли доведеться визначити їх, стаємо майже завжди безпорадні. Оця плутаність і неозначеність змісту та обсягу поняття доводить до постійних непорозумінь.
Перед остаточною відповіддк) треба доконче вирішити й усталити основні преміси.

АВТОНОМНІСТЬ МИСТЕЦТВА

Загально поширеним є погляд, що мистецтво відтворює реальну дійсність1. Правда, що не один раз підносилися проти такого розуміння спротиви, а хоч би тільки застереження; все ж таки оцей помилковий підхід до мистецтва залишився не тільки серед зага¬лу, але і в самих мистецьких кругах. Усе ще говорить¬ся про відтворювання, відбивання, відзеркалювання тощо; Цей погляд є далекою спадщиною по матеріялізмі, чому не перечить те, що він є також осно¬вою початкового, примітивного розуміння мистецтва. Матеріялізм, визнавши мистецтво не за ціль, а тільки за засіб до осягнення інших цілей, не міг погодитися на признання окремої мистецької дійсности і таким чином придав первісному, спрощеному підходові зовнішню покришку науковости. Д^еба сказати різко: отже, ні! Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність. Це не є програма якогось надреалізму. Ніколи. Навіть звичайний реалізм, коли він є мис¬тецтвом, не обмежується тільки до простого відбиван¬ня дійсности. Навіть звичайна світлина, якщо вона хоче називатися мистецькою, не дає лише віддзерка¬лення. Власне відбиття в дзеркалі або світлина до нрсвідки не мають з мистецтвом нічого спільного. Відношення мистецтва до дійсности не можна спро¬щувати до звичайного відтворювання, воно є далеко складніше. В кожному випадку мистецька дійсність є суцільна, в собі замкнена, окрема зі своєрідними за¬конами. Мистецькі закони не є тотожні з законами ре¬альної дійсности.

МЕТА МИСТЕЦТВА

Найперше слід зазначити, що мистецтво діє ви¬ключно на нашу психіку, цебто обсяг або поле його впливу є стисло обмежене. Воно викликує в нашій психіці певні переживання, а саме вражіння, уявлен¬ня, почуття та навіть відрухи волі. З'являється воно завжди та всюди, навіть на найнижчому рівні культури, тому мусить бути одною з первісних потреб людини. Воно торкається тільки психіки, отже, є одною з потреб психічних. Звичайна річ, що є люди, які їх зовсім не мають, які з природи не здібні їх відчувати, котрим вистачать біологічні потреби. Тому завжди бу¬ває стільки байдужих до мистецтва» їх не можна ні об¬винувачувати, ні осуджувати, їм не до снаги ро¬зуміння мистецтва, це їхня природа та й годі. Вони до певної міри хворі, вони не є повними людьми, одначе не кожну хворобу зможемо вилікувати. Зате в кожно¬му підсоннo в кожній епосі та в кожному місці знай¬демо людей, що в них мистецькі_потреби вроджені, і для них такі первісні, як їда чи сон. Це повинна бути загальновідома річ, та проте так не є. Вряди-годи тра¬пляються пугачі, що передбачують у майбутньому за¬гин мистецтва, нібито прийде час, коли воно буде непотрібне. Коли б вони усвідомили собі найпростіші ос¬нови мистецтва, соромилися б виступати з такими ди¬вовижними та недоречними теоріями. Вони дають ни¬ми тільки свідоцтво наївної несвідомости та власної, особистої неспроможности сприймання мистецтва.
З преміси, що мистецтво є первісною потребою лю¬дини, можна видобути два висновки. Перше: якщо мистецькі переживання є початково потрібні, то та¬ким чином вони є також вартісні й корисні, отже, ми¬стецтво є саме про себе суспільною вартістю. По-друге: коли визначна частина людей має вроджений на¬хил до сприймання мистецтва, виходить, що не вистачають ті переживання, котрі дає реальна дійсність. Мистецькі переживання не є ні гірші, ні ліпші від дійсних переживань (дійсних у розумінні тих, що їх спонукою є реальна дійсність), зате в кожному разі вони є корисні, до певної міри незалежні, окремі, самі для себе вартісні та потрібні.
Одне застереження. Не належить розуміти цього в пересічний спосіб, не треба вважати цього за звичай- . ний естетизм. Метою м и сте ц т в а не є крас а . Це було б завузьке обмежування. Мистецькі переживання не вичерпуються естетичними переживаннями. Треба сказати загальніш : метою -м и_с_т_е_ц т в а є викликувати
нашій психіці такі
переживання, яких не дає нам реальна дійсність.

ЗМІСТ ТА ФОРМА

Формою мистецтва є більші або менші клаптики полотна чи паперу, що на них наложена танка верст¬ва фарби або туші. Це конкретні, реальні предмети, це лінії, плями, площини7^5ри"си, мазки пензля наверствування відтінків, уклад ліній та плям є переживання, котрі постають у безпосереднім зв'яз¬ку з" оцими конкретними предметами. (Мистецтво — це до певної міри явище психічне. Образи, картини є тільки спонукою, джерелом мистецтва, зрештою, дже¬релом конечним та необхідним.
Мистецькі переживання є двоякі, а саме творчі, себто ті, що їх відчуває мистець перед та в часі тво¬рення, і сприймальні — то є ті, що їх переживає сприймач у моменті сприймання мистецького твору. І одні й другі є первісні, і теж потреба як одних, так других є вроджена. Також суб'єктивні переживання є: не тільки перші, але й другі. Кожна людина сприймає кожний мистецький твір на свій спосіб, себто інакше. } В кожному образі, картині тощо є стільки мистецьких творів, скільки цей образ мав сприймачів. Об'єктивного мистецтва немає й не може бути. У творця зміст випереджує форму, у сприймача навпаки — форма випереджує зміст.

МЕЖІ МИСТЕЦТВА

Якщо метою мистецтва є згадані своєрідні пережи¬вання, то насувається питання, чи нема інших діля¬нок, що давали б нам такі самі або дуже подібні спо¬нуки. Очевидно, спадають на думку наука та релігія. Побіч основних біологічних потреб (голод та ерос і їхніх відмін (наприклад господарські, суспільні) лю¬дина має ще ряд психічних.потреб: пізнавальні, метафізичні та мистецькі. Мистецтво належить, отже, до тієї ж групи, що релігія та наука. Одначе є між ни¬ми та різниця) що мистецькі переживання є окремі від реально дійсности, а пізнавальні (бажання пізна¬ти дійсність) та метафізичні (бажання зрозуміти суть дійсности) є від неї стисло залежні, безпосередньо з нею зв'язані; одним словом, вони не є окремі.
Можливо, найкоротша, можливо, найзагальніша і, можливо, найбільш наукова дефініція мистецтва є така: мистецтво — це окрема дійсність, яка викликує в нас переживання, потрібні для нашої психіки, котрих не може дати нам реальна дійсність.
У цього такий висновок: мистецький твір є тоді й лиш тоді вартісний, коли викликує вартісні пережи¬вання і передусім такі переживання, якш інша ділян¬ка не могла б у нас спонукати. Твір, що не сповнює цих умов, властиво, годі назвати мистецьким твором.

КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є КОНСТРУКТИВНЕ

Мистець створює окрему дійсність. Але створити щось із нічого не можна. Навіть природа не творить із нічого. До кожної творчості потрібний матеріял. Ма¬теріалом мистецького творення є уявлення мистця Барва та лінія, фарба, вугіль та туша для маляра чи графіка; брила, мармур та дерево для різьбаря; слово для письменника тощо — це тільки засіб зовнішнього оформлення, відтворення уявлень, їхньої ма¬теріалізації. Помилковим є загально досі поширений погляд, що матеріялом творчости є колір, площина або слово. Мистець будує твір виключно з власних) уявлень. Уявлення та враження мусять мати спонуки; вони є витвором нервів під впливом зовнішніх побуджень, себто поста¬ють вони на основі зовнішньої дійсности. Ось такий далекий шлях від реальної дійсности, до мистецької дійсности. Має він аж п'ять ступенів: від спонуки до вражіння, від вражіння до уявлення, від уявлення до укладу уявлень, від їхнього укладу до засобів барви чи слова, і вкінці матеріялізація цих засобів. Перей¬шовши стільки стадій, первісні спонуки з правила не є зовсім подібні до кінцевих вислідів, себто мистецька дійсність є інша, ніж реальна дійсність. Майже при кожній стадії мистець будує, а саме з вражінь уявлен¬ня, з уявлень зміст (.іноді також ідею) твору і т. д. Уявлення, а ще більше вражіння є хаотичні, безладні, невпорядковані. Цей сирий матеріял треба впорядку¬вати, виправити, вибрати з нього те, що важне й суттєве, а навпаки відкинути те, що неважне й не-сутнє. ^.вибраних уявлень треба зложити суцільну цілість. І5д ним словом, мистець мусить скомпонувати твір. Первень будування висту¬пає навіть у творах, що на перший погляд роблять вражіння хаотичности та недоладности. Попросту, ^ мистецькому творі навіть треба хаос збудувати Справжній хаос є можливий тільки в реальній дійсності, але ніколи в мистецькій. Тому помилково називати якийсь мистецький напрям «конструктивізмом»3, бо взагалі кожне мистецтво є конструктивне.

ТУГА ЗА РЕАЛІЗМОМ

Кожний мистець виявляє в будові свою спро¬можність, це виявлення дає йому почуття сили, а по¬чуття власної потуги приносить, як відомо, внутрішнє вдоволення, повну насолоду, інакше кажучи — лис¬тя. Чим більше вкладає він себе в твір, тим більше він задоволений. Тому нічого дивного, що кожний мис¬тець настроєний з правила протиреадістично. Навпа-ки, звичайний сприимач хоче в дію сприймання вкласти якнайменше зусилля, момент будування ли¬шається для нього майже завжди неспостережний, увага його переходить понад ним здебільшого байду¬же. Тому пересічний сприимач був у кожній добі та в кожному краї настроєний реалістично, він бажав і ба¬жає реалізму. І з своєї точки погляду він має безперечну слушність. Тут таємниця вічної незгоди мистця із сприймачем. Коли мистець іде в реалістичному напрямі, то робить уступки (ком¬проміс) на користь останнього. Є, очевидно, люди, що з природи люблять податливість (компромісовість).

КОЖНЕ МИСТЕЦТВО Є ДИДАКТИЧНЕ

Мистецькі переживання потрібні й вартісні самі про себе, тому мистецтво — суспільна вартість. Але, окрім цього, сповнює воно ще одну суспільну дію. Мистецтво вчить, так, усюди та завжди вчить. Вчить не гаслами, моральними науками, про¬повідями. Вчить саме собою. Мистецтво викликує в душі переживання, що їх не може дати ніяка інша дійсність. Мистецтво діє в інший спосіб на на¬шу психіку і таким чином збагачує її, поширює її об¬сяг та досвід, підносить кількісно та якісно її засоби, розвиває чутливість вражінь, прецизність уявлень, напруження почувань та силу явищ волі. Це один йо¬го вклад у нашу психіку, а є ще другий. Мистецтво дає нам хвилини повної, практично безвартісної, без¬корисної насолоди, або, інакше кажучи, переносить нас на якийсь час у ділянку вищих вартостей. Побут хоч би хвилевий на такій висоті, очевидно, підносить нас морально. Це робить його мистецтвом. Кожне мистецтво є навчальне (дидактичне).

ЗМІСТ НЕ Є БАЙДУЖИЙ

Якщо мистецтво діє морально, то робить це безпо¬середньо тільки змістом. Це стається попросту тому, що форма — це конкретний предмет, а моральні яви¬ща належать до абстрактної ділянки. Конкретність не може безпосередньо діяти на абстрактність, посеред¬ником мусить бути зміст, який є явищем психічним, отже, абстрактним. Щоб мистецтво побільшувало ділянку вищих вартостей, його зміст мусить до неї на¬лежати. Для цього вистачає, коли він справді мис¬тецький. Виходить, що зміст не є байдужий.

ЄРЕТИЧНІ ДУМКИ

Говоримо майже на кожному кроці, що мистецтво розвивається, поступає вперед, здобуває нові позиції. Очевидно, що кількісно мистецьке надбання росте з кожним роком, з кожним днем. Але це не похід упе¬ред. Чи справді в мистецтві існує роз¬виток та поступ? Коли досі від чотирьох століть недосяжним ідеалом є майстри Ренесансу, коли сьо¬годні можемо захоплюватися технікою й май¬стерністю передісторичного маляра буйволів із печер Альтаміри, коли на багато тисяч літ розв'язано в цьо¬му печерному мистецтві проблему руху, бігу (буйволи в розгоні), що над нею так клопотався недавно футу¬ризм...4 Кажуть про одного пуриста, що він зачеркнув на папері кілька обрисів і дав до лякувальника зама¬лювати площини. Звичайно, лякувальник закриє фар¬бою площину найрівніше. Проте цей образ міг бути твором мистецтва, але хто відважиться доказувати, що техніка цього наймодернішого з модерних мистців стоїть вище від мистецького ремесла якої-небудь ми¬нулої епохи? Навіть у ділянці технічній можемо про розвиток та поступ у мистецтві говорити тільки з

великими застереженнями, а що вже й мовити про справи самої творчости! Мистецтво не є водою, не пли¬ве, а проте воно завжди творче.
Безперечно, що кожна доба має свої власні художні форми, свої власні способи мистецького вияву. Одначе вони тільки змінюються, і годі говорити про їхній ступ¬невий та послідовний розвиток. Мистецькі форми одної епохи не є здебільшого ні вартісніші, ні кращі від ми¬стецьких засобів іншої. На них складається надбання поодиноких мистців, а це залежить передусім від оди-' ниць. Одиниця — це не тільки витвір обставин, що се¬ред них вона живе; як вчить матеріялізм, одиниця - це одноразова подія. Мистецькі форми якоїсь доби - це способи мистецького вияву одиниць, що живуть у цьо¬му моменті. А втім, усі мистці, без огляду на те, в яко¬му часі вони живуть, подібні один до одного хоч би то¬му, що кожний з них має вроджені творчі потреби. Очевидно, кожний, хто є справжнім мистцем, бо тільки такі будують мистецтво. Висновок: мистецькі форми кожної епохи є неповторні, а одночасно ху¬дожні закони всіх часів до себе подібні.
Вартість одиниць, їхнє творче напруження, не підлягає якомусь однонапрямному розвиткові, хоч зазнає воно змін. Тому й засоби мистецького вислову є цариною, що в ній не діють закони однобічного по¬ступу.
Поняття розвитку перенесено механічно на ділян¬ку мистецтва (точніше кажучи, на мистецтвознавство) з природничих наук. Але сьогодні, коли й у природо¬знавстві спадщина Дарвіна захитана і коли частинно виправдується старого Карно, слід і в мистецькій кри¬тиці вживати слова «розвиток» чи «поступ» дещо обе¬режніше.

ПРОТИ ПЕРЕВАГИ НАПРЯМІВ

Другим фетишем мистецької критики є поняття напрямів. Вона намагається за всяку ціну втиснути кожного мистця в якусь шухляду, приклеїти йому де¬шеву етикету якогось напряму. Чи поняття мистець¬кої течії справді потрібне, важне та конечне? Чи мистецькі напрями дійсно існують в об'єктивному ро¬зумінні цього слова, себто чи справді мистецьке жит¬тя кожної епохи розпадається на поодинокі струмені і замикається без решти в їхніх рамах? Одним словом, чи мистецтво творять напрями? Назви видумують здебільша критики, щоб таким дешевим способом об-легшити собі завдання, повкладати мистців до гото¬вих шухляд і мати святий спокій, або другорядні мистці, щоб звернути увагу на себе і свою нецікаву творчість. Якусь признану величину беруть за майст¬ра й усе в порядку. Хай собі, але фетиш напрямів шкідливий для молодих і некритичних початківців (або й непочатківців), бо викликує дурійку епігонства. Пам'ятаймо, що мистецтво творять мистці (одиниці), а не нагівя'м'и. Пікассо — знаменитий маляр, але має на собі щось аж чотири наліпки. Вийміть його з шухляд ізмів!

ТРУІЗМИ ПРО НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Слід пригадати відому, не т>дин раз висловлювану, проте ще не признану й не поширену правду, а саме,що національний характер не творить у мистецтві народна або історична тематика чи наслідування народних або наших давніх способів оформлення мистецького твору. Аж соромно повторювати такі труїзми, але годі. Мистецтво само про себе є суспільною вартістю, а нація — це, очевидно, суспільство; отже, мистецтво саме про себе є також і національною вартістю. Мистець
є тоді. національним, коли признає свою приналежність до даної нації та відчуває співзвучність своєї психіки зі збірною психікою свого народу. Якщо цеі відчування справді щире, воно, напевно, знайде вислів — навіть мимохіть — у творах мистця.

ЧИ НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО ТАКЕ ОРИГІНАЛЬНЕ?

Національної оригінальности не треба шукати ви¬ключно в народництві та бувальщині, їхня прарідність і чистість є дуже та дуже сумнівна, в кожному разі не стовідсоткова. Борис Антоненко-Давидович у
своїй відомій повісті «Смерть» говорить, що ук¬раїнська нація вигадала тільки «плахту (зіс!) й банду¬ру». Це, звичайно, помилка. Ми навіть бандури не ви¬найшли, бо, як загальновідомо, прийшла вона до нас, влас¬не, з Італії, та ще й до цього дуже пізно. Яких дев'ят-десят відсотків наших народних казок, приказок то¬що навіяні з чужини. Деякі коломийки та думки на¬гадують до омани ні менше ні більше тільки... ес-панську народну музику. Чи творчість такого, напри¬клад, Андрієнка5 така знову чужа, а всяке народ¬ництво таке знову прарідне?
Навпаки, прихильників останнього можна потіши¬ти іншим прикладом. Такий модерний кубізм, який нібито вискочив з голови Пікассо і є плодом холодно¬го інтелекту,- це ніщо інше, як тільки справжнє на¬родне еспанське мистецтво6, очевидно, у великій мірі
перетворене (це річ менше відома, але таки так). Але 1 з народного мистецтва треба видобути загальні про-
блеми, а не зовнішні прикраси, одним словом, треба піднести його до понадлюдового рівня, але не може
вчинити хюа... шопен чи... ПЇкассоМ

МИСТЕЦЬКИЙ МАТЕРШЛІЗМ

Вимоги чітких, яскравих зовнішніх національних признак у мистецтві — хоч із свого вихідного пункту оправдані — мимохіть наближуються до матеріялістичного розуміння мистецтва. Тут мистецтво це тільки надбудова (клясичне слово їхньої терміно-
логії) суспільного життя, а його єдиною метою є помагати в зовнішньому та внутрішньому закріпленні кляси (другий фетиш), що його витворила. Мистецтво засіб суспільної боротьби. Послідовно йдучи, вони повинні були дійти до заперечення мистецтва взагалі. Спинив їх перед тим останнім кроком звичайний здоровий глузд. Так як він тепер проявляється, мистецький матеріялізм сам у собі суперечний.

МИСТЕЦЬКИЙ ІДЕАЛІЗМ

Навпаки, мистецький ідеалізм суцільний та послідовний. Він є єдиною системою, яку можна оперти на Науковій дефініції мистецтва та в логічний
спосіб вивести з неї. Вважаючи мистецьку дійсність заокрему і знаходячи в ній самій, а не поза її межами мету та всякі вартості, ідеалізм відкриває в самому
мистецтві широкі обрії.

Месса

Християнська літургія завжди перебувала в розвитку. Служба Божа, що складалася з гімнів, псалиів, повчань, проповідей, літаній, кантів і молитов, почала викрісталізовуватись з 5ст. Часослов, що дозволяв ченцям розподілити читання 150 псалмів колись виголошуваних щодня, запровадив св.Бенедикт. Пруденцій, єпископ Труа, (помер 861), склав найдавніший требник, тобто збірку схвальних літургійних текстів.

          Найурочистіше з християнських таїнств- месса (missa)- набуло остаточної форми трохи пізніше. По-різному відома як євхаристія (обряд подяки), або причастя, або як згадка про останню вечерю, меса звичайно відокремлювалась від решти різновидів служби Божої. Найдавніший молитовник - missal ("порядок месси")- датовано Х ст. Головна мить причастя настає тоді, коли священник освячує хліб і вино, тіло і кров Христову, та пропонує їх причасникам. З 13 ст. по 1965 р. РЦ дозволяла пити вино з потира лише священникові, що виконував обряд, але тепер, як і перше, пропонує "обидва види причастя". Теологічне обгрунтування євхаристії (томістська докрина пеосутнення) призводило до запеклих суперечок за доби Реформації.

          Звичай класти головні частини месси на музику мав далекосяжні наслідки. Мінливу частину літургії, ду слова змінювались залежно від дня або свята, здебільшого виголошували речитативом або співали. До неї входять вступна пісня, гімн, збирання пожертв і причасний гімн. Зате частина з незмінним текстом відкривала шлях для витонченої музичної вінахідливості. До незмінної чатини належать: Kyrie Eleison, Gloria in Exelsis Deo, Credo, Sanctus, Agnus Dei, Ite, missa est...

          Виконання незмінної чатини двома або більшою кідькість голосів, а потім хором з інструментальним аккомпанементом становило принциповий виклик середньовічній поліфонії. Повний музичний цикл месси написав Гійом Машо (помер 1377р.), такі самв композиції створювались і за доби Ренесансу. Найвищіми майстрами були, звичайно, Палестрина (помер 1594) і його сучасник Вільям Берд (1543-1623), католик на службі англіканської церкви. ПАлестрина у своїй високо оригінальній "Missa Papae Marcellae" (1555р.) дотримувався настанов Триденського собору про надання максимальної ясності словам.

          Вплив месси на розвиток музики годі навіть визначити. Церковний спів змінив духовний і естетичний вплив літургії, а хоровий та інструментальний супровід меси глибоко вплинули на формування європейської музичної традиції. "Літургійний текст - брама, якою музика увійшла в історію культури західного християнського світу."

          Грандіозна месса сі-бемоль мінор (1738) Й.С.Баха започаткувала етап, коли музику меси вже можна було відірвати від регігійної церемонії. Гайдн Гайдн написав 14 таких месс. Моцарт написав 18, зокрема піднесений і незакінчений Реквієм (1791). Бетховенову "Missa Solemnis" (1823) можна вважати за вершину. Далі вже йшли романтичні варанти Ліста, Гуно, Брукнера і Яначека. У ХХ ст. месса пережила як занепад християнської віри, так і руйнування традиційних музичних форм. Фредерик Дільє написав "Мессу життя" (1909), зіперту на антирелігійні тексти Ніцше. Стравінський у своїй месі для хору й духовних інструментів (1948 р.) експериментує з неополіфонічними техніками, змодельованими за прикладом Машо.

          Але співані і неспівані месси ще можна почути як в католицьких так і в православних церквах усього світу. І релігійній тадиції, і музичним жанрам, що походять від месси, судилася невмирущість.

 

Джерело: Норман Дейвіс Европа. Історія. К.:В-во "Основи" Сломії Павличко 2001р. переклав з англійської Петро Таращук. Видання друге. ст.346-347.

Камертон

"Філософ - це той, хто носить окуляри" А.Баумейстер.

Арсений Тарковский

ЭВРИДИКА
У человека тело
Одно, как одиночка,
Душе осточертела
Сплошная оболочка
С ушами и глазами
Величиной в пятак
И кожей - шрам на шраме,
Надетой на костяк.